Майже 32 роки військовий пенсіонер Віктор Дмитренко ходить по владних кабінетах. За цей час змінилося з десяток очільників Полтавщини, кілька міських голів
Полтави. Але жоден із них пальцем не поворухнув, щоб зробити добру справу — увічнити пам’ять про понад 30 тисяч загиблих полтавців та військовополонених у чорні роки окупації нашого міста німецько-фашистськими загарбниками. Чому так? — Віктор Миколайович марно шукає відповідь на це запитання.Труни з кістками переносили на плечах
— Не за чутками знаю, як споруджували меморіальний комплекс Солдатської слави з Вічним вогнем у парку імені Івана Котляревського, — розповідає Віктор Дмитренко. — Я приїхав у Полтаву в 1966 році. У 1967-му в чині капітана служив у 179-му військовому навчальному центрі. Саме в той час головний архітектор міста По-лтави Лев Вайнгорт працював над створенням стели Солдатської слави та пам’ятника Скорботної матері, які мали відкрити на День Перемоги 9 травня. Було прийнято рішення перенести на територію меморіалів останки загиблих визволителів і захисників Полтавщини, що були поховані в Петровському парку, навпроти краєзнавчого музею. Ми разом із солдатами на своїх плечах переносили труни з кістками. За скорботною ходою на вулиці Фрунзе спостерігало багато полтавців. Чи не кожна родина втратила у тій страшній війні своїх рідних і близьких, тож люди прийшли, щоб віддати пошану загиблим. Так у нашому місті з’явився великий меморіальний комплекс, де щороку 9 Травня та на День міста вшановують ветеранів і згадують визволителів.
