Володимир Халимон: Історичні назви Полтавщини

Вивчаючи історію рідного краю і його топоніми, я звернув увагу на те, що в періодичній пресі і в повсякденному житті часто невірно вживаються назви вулиць, мікрорайонів і населених пунктів. Хочу навести кілька прикладів з метаморфозами географічних назв у Полтаві і на Полтавщині.

З дитячих років ми звикли до загальновідомої назви населеного пункту, оспіваного М.В.Гоголем, – Диканька. Так ця назва пишеться в літературі і документах. Так ми її вимовляємо. Вважалося, що назва ця походить від слова “дикий” у значенні Дике Поле. Але зараз, згідно з розвитком науки топоніміки та дослідженнями у цій галузі, назва ця повинна писатися через букву “е” – Деканька, оскільки установлено, що це слово тюркського походження: дек-хан означає землероб, а дек-хань – місце замлеробства. А потім це слово прийняло більш милозвучне, пристосоване до української мови звучання, – Декань. Від прізвища володаря цієї місцевості Деканя став називатися і населений пункт Деканька. Крім того, що ця назва красивіша, вона історично правильна.

Цікаво дізнатися і про походження назв інших міст Полтавщини. Зокрема, назва с. Опошня походить від слова “опока” – підвищена місцевість. До речі, гончарну глину теж називають опокою. Щодо назви міста Хорол, то є припущення, що його етимологію слід виводити від сербо-хорватських слів “хрол”, “хро”, “хрло”, що означає “поспішати, квапитися”. Таку ж назву має річка, що протікає неподалік населеного пункту.

Перші згадки про одне з найбільших міст нашої області – Кременчук – з’явилися ще 1571 р. Існують кілька варіантів походження цієї назви. За одним, місто зобов’язане своїм найменням назві мінералу – кремінь. За іншим, більш вірогідним, назва пішла від тюркського найменування фортеці – “кермен” (зокрема, Ескі-Кермен – “Стара фортеця” у Криму, Кази-Кермен – на Дніпрі). Адже на початку ХVI ст. Кременчук дійсно був фортецею.

Одного разу, проводячи екскурсію з київською делегацією представників Міністерства енергетики біля Білої альтанки, я розповідав про наш Ленінський район і сказав, що це наш Поділ. Але один з киян зазначив, що правильно українською мовою треба казати Подол, а не Поділ.

Розбираючись у правильності такого звучання цього слова, ми установили, що слово “подол” означає місцевість по низу долини, а тому правильна назва Подол. А слово “поділ” походить від слова “ділити” і означає розділення чогось. Крім того і в одязі використовується слово “подол”, де воно означає низ сукні чи якогось іншого одягу. У нас у Полтаві є вулиця Старий Поділ, яку у майбутньому при відповідних змінах також треба називати Старий Подол.

Всім нам відомий мікрорайон Половки. Останні 10-15 років і його, і вулицю з цією назвою почали чомусь називати мікрорайон, вулиця Половка. Насправді назва пов’язана не з такою вже й давньою історією. Багато мешканців міста пам’ятають, та і відповідні документи свідчать про те, що мікрорайон будувався на місці села Половки. Від назви цього села і пішла назва мікрорайону. Назва ж вулиця Половка означає, що це повинна бути людина з іменем чи прізвищем Половок чи Половко. Людини такої не було. Отже, правильно треба все-таки говорити і писати мікрорайон Половки, вулиця Половки. Що означає це слово, краєзнавцями поки що не досліджено.

На вулиці Фрунзе є зупинка міського транспорту Чайковського, а неподалік провулок з такою ж назвою. У зв’язку з цим у багатьох полтавців виникає запитання, чому саме цей провулок носить ім’я великого композитора, який ніколи не був у Полтаві. При дослідженні вияснилося, що така назва виникла через недосконале знання історії рідного краю, а, може, через недбале ставлення до документів тих спеціалістів, які довали імена вулицям.

При вивченні історичних матеріалів було встановлено, що деякий час вулицю Кагамлика і провулок поруч з нею називали Чайківськими. Це підтверджують і старі карти Полтави. Згідно з історичними переказами, дуже давно у районі сучасного провулку Чайковського була корчма козака Чайки. На той час це була околиця Полтави, і там був в’їзд у місто з півдня, тому корчма козака Чайки мала дуже вигідне місце розташування і була добре відома в окрузі. Отож мешканці міста і назвали вулицю іменем власника корчми – Чайківською.

Деякий час і за радянських часів ця вулиця називалася Чайківською, а вже трохи пізніше перейменували її на Чайковського. Цим же іменем назвали і зупинку міського транспорту.

Часто географічні назви відбивають історію розвитку держави – із зміною влади змінюються і назви населених пунктів. Проте до таких змін треба ставитися дуже обережно, і по можливості залишати стародавні назви і вулиць, і цілих населених пунктів, адже вони є носіями історії країни і народу. Забуваючи старі назви, ми втрачаємо історію свого краю, стаємо людьми без роду і племені. Знання історії рідного краю, постійна зацікавленість нею створює передумову для виховання національної ідеї, національної самосвідомості людей, а відтак – патріотів своєї країни.

Жовтень 2005